Collector of Memories - Part 1
By Olena Garcia. (See original post on our FB page by clicking here).
Збираниця спогадів. Стара хата прабабці.
Заплющую очі і спогади, неначе бурхлива ріка, стрімко несуть мене на зустріч з дитинством, в нікому невідоме село Сербинівка, Хмельницької області. Пробираюся через затоплені вербові лози, минаю криницю, вітаюся з сусідкою Кирилихою і вже легенький насупроти вітерець несе з холодком пахощі прабабусиних півоній та мальв. І всюди вирує життя! Ластівки в дзьобах носять під стріхи їжу своім пташенятам, бузьок стоіть на гнізді і неначе вартовий оглядає обійстя, бігають серед бур’янів замурзані діти, б’ють палицями кропиву та защораз оббирають з одягу реп’яхи, рояться бджоли, мекають кози, на лавці пригрівся ледачий кіт. І все у сяйві. Все хоче жити і плодитися.
Related posts
Аж ось видніється вона – стара хата моєї прабабусі Ганни Хмиз. Та сама шевченківська хата, в якій живе душа України. Вона – мій сакральний центр, звідки я черпаю сили та натхнення в житті. Прямокутноі форми, з трьома віконцями з квадратними шибочками, з двома прохідними кімнатками, сіньми, льохом та хлівом. Хата вже осунулася від часу, потріскався глиняний підмурок, поржавіла клямка на дверях, стріху із в’язаних житніх снопів замінили шифером, каганець уже не палять, бо провели електричний струм. А все решта незмінне. Бачу, як на порозі сидить моя прабабуся. Одягнена в легеньку літню сорочку-буденку, спідницю, чорні галоші, напиняна хустиною. Саме такою я її запам’ятала. Вона нагадувала мені квочку, бо завжди мала в фартусі пшоно і годувала ним курчат, відганяючи нахабних горобців. Біжу до бабусі, підібравши на ходу кисле яблуко білого наливу. Йдемо до хати обідати. Там пахне смаженим гарбузовим насінням та сушеним зіллям, що стирчить з-за сволоку.. Бабуся відтуляє оздоблену вирізуванням білу фіранку, що від синьки потроху набирає блакитного відтінку, сідаємо на лавку, застелену домотканим рядном під іконами на покуті. Чути, як в печі в баняку булькотить борщ. “Хай ще трохи помріє, а ти біжи тим часом в льох та дістань з діжки квашеного “гоїрочка”” – каже бабуся. Біжу в льох. Там темно і прохолодно. На сходах у слоїках стоїть коров’яче молоко, засолене сало, діжки з огірками та капустою. За мною зверху заглядає собака Найда. В льосі моторошно, тому хапаю огірки і мерщій назад. А в хаті тим часом на столі парує в мисці борщик із скибочкою свіжовкроєнного хлібчика. Сідаємо з бабусею смакувати ставу, не кваплячись, адже попереду у мене ще все життя...
Reflecting on memories of growing up in Ukraine.