Collector of Memories - Part 2
By Olena Garcia. (See original post on our FB page by clicking here).
Збираниця спогадів. Частина друга. Непогожа днина.
Літній ранок якогось із дев’яностих.
Сьогодні з самого ранку періщить дощ. Але ж і солодко спати під його шум! От, думаю крізь свій дитячий сон, зараз вкотре затопить лози коло шляху на нашій Сербинівці. Вода стоятиме зо дві неділі поки не зійде. Але ж яка радість качкам та гусям! Будуть боблятися там до пізньої ночі і пірнати защораз своїми довгими шиями під воду.
І кладку, мабуть, затопить на Гусаку, якщо зовсім не знесе течією. Річку можна буде перейти лише вбрід. Завтра візьму в діда фатку і наловлю пліточок та карасиків на вечерю. А як пощастить, може і окунець вскоче. Окунців я люблю найбільше. В них таке біле і солодке м‘яско, аж слина тече при самій думці про них. Люблю спекти іх на пательні в печі у сметані та притрусити свіжим окріпцем з городу. Більшої смакоти годі й шукати!
Related posts
Раз по раз світять блискавки. Бахнув грім, аж стріха здригнулася. Як лячно! Сховалася з головою під ковдру. Сьогодні я спала разом з прабабуньою Ганьою, але вона встала вдосвіта, щоб поратися коло хліва, то ж я залишилася на самоті. Люблю з нею спати. Звечора іі руки завжди пахнуть парним молоком, а пазуха - коровою, бо вона притуляється до неї чолом, коли доїть. А ще перед сном вона любить розповідати мені всілякі притчі та небилиці. І завжди підбиває для мене матрас із сушеного сіна, щоб було м’яко та запашно спати.
Невже вщухає дощ? Виглядаю на хвильку крізь шибку - а, ні - так і ллє, як з відра. Такого сильного дощу я ще не бачила за свого життя. Аж піна йде попри штахети. Надворі темно, як у мішку. Кури ховаються під лавкою від води. Збилися докупи, мокрі, смішні такі, стоять на сухих ногах і не розбереш, де чиє тіло.
От, думаю, розкисне бабуні глиняний підмурок на хаті, що минулого тижня напоцувала. Нещодавно ми вдвох ходили на ферму. Баба Няня, так ми всі називали нашу прабабусю Ганну, назбирала там цілу балію кіньських кізяків, принесла під хату, розмочила їх у воді, додала глини і чавить їх так цупко голими руками, аж піт на лобі вийшов. А я сміюся щодуху, аж заходжуся, з оцього такого її заняття. “Що ж це ви робите? - кажу, - це ж з-під коней!” А вона у відповідь лиш :” Нічого-нічого...” Мішає кописткою свою суміш. А далі бере і мастить нею хату знизу, щоб сохло на сонці. Шкода мені її праці. Дощ уже, мабуть, все вимив.
Чути, як в хліві знеслася курка. Кричить, дурнувата. Треба всім знати, що в неї яйце.
Перекинулася на інший бік спати. Аж ось чую, як шкварчить сало на плиті. І ще якийсь дуже знайомий запах шириться по хаті. Знаю! Це баба Няня зарізала гуску і ошпарила іі в кип‘ятку. Зараз буде скубати пір’я і обсмалювати на вогні. Я обожнюю спостерігати, як вона це робить. Як виймає нутрощі, розділяє серце, печінку, шлуночка. Від самої цієї думки сон мій розвіявся вмить. Біжу до бабусі дивитися...
Завтра, дасть Бог, буде світліший день. А сьогодні спішити нікуди. Будемо з бабуньою пекти гуску та дивитися з вікна на вимиті до блиску слоіки на тині...